Максименко Микола Антонович

31.12.1924–10.09.2016

          Микола Антонович Максименко народився 31 грудня 1924 р. у с. Яроповичі на Житомирщині. Мальовнича природа рідного краю стала темою його перших малюнків. В голодному 1933-му  родина Максименків переїхала на Урал до Магнітогорська, де в 1941–1942 рр. Микола відвідував студію майстра книжкової графіки Б. Дехтерева.

          Юність майбутнього художника припала на роки Другої Світової війни.
На фронт пішов добровольцем. У 1942–1943 рр. – курсант Талліннського військово-піхотного училища, яке було евакуйоване в м. Тюмень, де і проходило навчання. Служив розвідником. Під час одного з рейдів, на підступах до Дніпра, після осколкового поранення Микола Антонович втратив око. На фронті він зробив чимало малюнків, після перемоги втілених у закінчені полотна, в яких переважають драматичні інтонації.

          Після демобілізації у 1946–1948 рр. працює в художній майстерні в Магнітогорську та відвідує художню студію Я. Соловйова, навчається в Москві у відомого живописця І. Грабаря. У 1948 р. повертається в Україну – спочатку в м. Рівне, де керує ізостудією міського Палацу піонерів, а з 1949 р. Микола Антонович Максименко жив і творив у Житомирі.

          З 1960 р. – член Спілки художників СРСР, а в 1974 р. йому присвоєно звання заслуженого художника України,  неодноразово обирався до складу правління Спілки художників України.

          В жовтні 1983 р. у Києві було організовано першу персональну виставку, яка одержала високу оцінку серед шанувальників живопису та художників-професіоналів. Відзначалось, що художник любив рідну землю, природу Полісся. Його краєвиди – це Дениші, Троянів, Житомир, Мальованка, річки Тетерів, Ірша, Кам’янка, Гуйва.

          Твори, що експонувалися на першій ретроспективній виставці митця в Житомирському краєзнавчому музеї, обіймають значний проміжок часу, з 1946 по 1990 рік. В доробку з’явились нові теми – оголена натура, інтер’єр, архітектурний пейзаж. Але крізь все життя М. Максименко проніс любов до краєвиду та натюрморту – жанрів, в яких він досяг справжніх висот.     Майстер обирав напрочуд буденні мотиви, але вони під його пензлем набували світлого радісного забарвлення («Натюрморт з редькою», 1962; «Цибуля цвіте», 1980).

Він малював квіти, квітучі кущі, дерева, вбачаючи в них вищий стан втілення радості розквітлого світу» («Калина цвіте», 1971; «Гліцинія», 1981; «Червоні маки», 1987).

           В кінці 80-х років Микола Максименко здійснив декілька подорожей до Криму. Тут відбулося справжнє оновлення творчого методу живописця. Нові враження трансформувалися в нові композиції та колористичні рішення. Сяюче світло, пахощі квітучої землі, моря, гір втілені з великим натхненням в творах, присвячених стародавній Тавриді («Посольський дворик», 1990; «Бахчисарай», 1990; «Гурзуф. Будинок Чехова», 1988). Життєстверджуючий світогляд, оптимізм у творах кримського періоду набувають більш романтичної забарвленості і ліризму. Поряд з кримським циклом є у художника карпатські роботи, багато картин написано про Болгарію, де він очолював у 90-ті роки делегацію художників СНД. Але основною темою митця залишався рідний край. Його трепетно-ліричні пейзажі, «Сонети Поліського краю» змальовують засніжені житомирські парки, голубий Тетерів і золотаві лани поліського жита, тому недарма його називали співцем Полісся.

          У 1997 р. у виставковому залі «Андріївський узвіз» відбулася четверта персональна виставка митця у Києві, яка, як і попередні, була досить значною подією для художнього життя Києва. До 90-річного ювілею у вересні 2014 р. було представлено персональну виставку в житомирському виставковому клубі «Дукат».

          У 1992 р. талановитому живописцю було присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка, а в 1994 р. – звання «Народний художник України», також він лауреат Національної мистецької премії імені Тетяни Яблонської, Почесний Академік Національної Академії Мистецтв України, володар Золотої медалі НАМУ, кавалер орденів Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни І ступеня та Трудового Червоного Прапора, багатьох інших нагород. Його роботи представлені в більше як 40 музеях України, репрезентують український живопис у Бельгії, Італії, Німеччині, Польщі, США, Франції, Югославії, Японії, на Кіпрі та Кубі. А найбільша колекція його картин знаходиться у Житомирському краєзнавчому музеї.

          Микола Антонович Максименко пішов із життя 10 вересня 2016 р.

          Це був художник високого європейського рівня, великий майстер сучасного українського живопису, чиє мистецтво вже стало класикою і приваблює барвистістю, соковитістю, сяючою життєдайною силою, що втілена в образах природи та звичайних речей.