Коростишів – адміністративний центр Коростишівського району Житомирської області, організаційно-господарський і культурно-побутовий центр районного значення. Розташоване на березі ріки Тетерів на схід від обласного центру, на автомагістралі (Київ-Львів).
Одне з найдавніших міст України, засноване близько VI-VII століття. За легендою містечко називалось Хміничі і було центром одного з древлянських племен – мінчан.
Територія Коростишева була заселена здавна, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці доби бронзи, а також виявлені два ранньослов'янські поселення, датовані VI-VII ст. Перша достовірна писемна згадка про місто датована 1499 роком, коли Великий князь Литовський Олександр подарував поселення боярину Кмиті Олександровичу. З 1565 року Коростишів переходить у власність родини Олізарів і стає центром їх значних земельних володінь. У 1608 р. родина Олізарів фундувала будівництво місцевого костелу. Після Люблінської унії Коростишів потрапив під владу Польщі, після другого поділу Польщі (1793) – у складі Російської імперії.
У 1779 р. місту надане магдебурзьке право і герб із зображенням родової емблеми графів Олізарів. З 1797 року передано до Київської губернії, в складі якої знаходилось понад 120 років. Власниками Коростишева до 1873 року залишалась родина Олізарів. Більшу частину угідь маєтку становили ліси.
Наприкінці 18 ст. володарем міста був Густав Олізар, маршал Люблінського трибуналу. Він і побудував новий маєток, школу, лікарню, відкриту 1785 року.
На початку 1870-х років у місті зведено двоповерхову муровану будівлю для Коростишівської вчительської семінарії, яка збереглася дотепер. Також у місті є невелика дерев'яна церква, збудована орієнтовно на межі 19 – початок 20 ст. У місті збереглася також будівля колишньої поштової станції середини XIX ст., яка нині використовується як автобусна станція.
В 1837 році Г. Олізар відкриває в містечку водолікувальний заклад, де більше 60-ти хворих в рік проходили курс бальнеологічного лікування за методом доктора Прісніца. Крім того тут знаходилась лікарня на 20 ліжок та притулок на 4 особи. При католицькому костьолі, лютеранській кірсі та єврейській синагозі діяли школи.
У 19 столітті Коростишів не набув значного економічного розвитку, залишався невеликим провінційним містечком. Рік 1918 не приніс Коростишеву довгоочікуваного спокою. Постійна боротьба за владу між різними партіями і політичними угрупованнями в Україні від політичної переходила до збройної, що викликало нестабільність і соціальну напругу в містах і селах.
Після громадянської війни, починаючи з 1920 року жителі Коростишева приступили до відбудови зруйнованого господарства. Вже наприкінці 1920 року почала працювати паперова фабрика, а через рік – суконна та сірникова, відкрили районну лікарню, дві семирічні школи. Проводилась значна робота з покращення соціального і культурного життя населення. Зростає промислове виробництво. В 1923 році Коростишів став центром однойменного району. А з 1925 року став селищем міського типу.
Творчу працю містян перервала війна. З 9 липня 1941 по 28 грудня 1943 року місто знаходилось під владою німецького окупаційного режиму. Під час окупації в місті діяло підпілля, а в навколишніх лісах – партизанські загони. На фронтах Великої Вітчизняної війни билося 2153 коростишівців, 721 з них були нагороджені за бойові заслуги орденами і медалями. 28 грудня 1943 р. місто звільнили війська 1-го Українського фронту. Гітлерівці заподіяли місту великих збитків. Завдяки великому трудовому піднесенню жителів міста, відновлювалась робота промислових підприємств, культурних та соціальних об’єктів. На початку 1946 року в районі міста виявлено родовище бурого вугілля. А через рік почалося будівництво шахти. Коростишів стає шахтарським містом.
Проте найголовніше таки те, що Коростишів був і залишається центром гранітодобувної й обробної промисловості. Вже на початку ХХ століття не тільки в Росії, але й у всій Європі зажили слави коростишівські граніти. Однак цей факт на потужний промисловий розвиток населеного пункту аж ніяк не впливав. Заговорили про Коростишів в повний голос тільки після смерті Леніна, в 1924 році, оскільки ленінський Мавзолей був споруджений з коростишівського граніту, а цей факт був для селища чудовою рекламою. Тоді радянський уряд почав вивчати питання використання коростишівського "кам'яного золота" не тільки у вітчизняній промисловості, але й для продажу на Захід. У містечку з'явилися майстерні з обробки каменю, навколо Коростишева стали виникати артілі з видобутку граніту. Зараз у місті та в його околицях добувають граніт, основний колір якого зумовлений кольором польового шпату – рожевого, жовтого, червоного, зеленого, сірого. Тут зустрічаються рідкісні види граніту, лабрадорит, габро. У місті працює кілька сотень приватних підприємств із обробки граніту, вироби монументальної архітектури яких відомі в усій Україні.
Сучасний Коростишів – це місто каменярів, майстрів вишуканих гранітних виробів, лісівників.
У 20 столітті працювали ряд фабрик та заводів: паперова, бавовняно-паперова фабрики, заводи «Електроприлад» (на даний момент завод «Електроприлад» продали і побудували торговий центр «Фуршет»), залізобетонних виробів та продтоварів. Гранітний, льонопереробний, цегельний, спиртовий, комбікормовий, молочний та будівельний комбінат. Мальовнича природа околиць міста сприяє розвиткові рекреаційного господарства. Тут функціонує відомий санаторій «Тетерів».
В даний час в Коростишеві працюють шість загальноосвітніх шкіл, серед яких одна школа-інтернат, одна школа-ліцей, гуманітарна гімназія ім. Т. Г. Шевченка. В місті є музична школа, Коростишівський педагогічний коледж ім. І. Я. Франка і Коростишівський аграрний ліцей, комплексна дитячо-юнацька спортивна школа. До послуг населення 3 бібліотеки, міський Будинок культури, районна лікарня.
Серед пам’яток монументального мистецтва – пам’ятники Івану Франку та графу Густаву Олізару (уродженцю Коростишева), вхідна брама до парку Олізарів, пам’ятка архітектури місцевого значення – літня бібліотека Олізарів, пансіонат «Тетерів» створений на базі колишньої водолікарні, заснованої Олізарами.
У м. Коростишеві народились єврейський поет, перекладач Д. Гофштейн, композитор, хормейстер З. Заграничний, мовознавець Є. Кудрицький, актор і режисер, педагог-вокаліст М. Михайлов-Сидоров, народний ватажок Мартин Небаба, поет Густав Олізар, член Української Центральної Ради С. Березняк.
Література:
Білоус, М. А. Член Центральної ради. (Березняк Саватій Іванович) / М. А. Білоус, М. Ю. Костриця. // Реабілітовані історією : у 27 т. Житомирська область, кн. 5. – Житомир, 2011. - С. 103-105 : портр.
В Коростишеві на День міста відкрили пам'ятник Героям Небесноі Сотні // Субота. - 2014. - N 39 (24 верес.). - С. 7 : фото.
Єршов, В. О. Коростишів у кінці ХVІІІ - поч. ХІХ століття. Діяльність Олізарів / В. О. Єршов // Тези Міжнародної наукової краєзнавчої конференції "Велика Волинь: минуле і сучасне" – Житомир, 1993. - С. 84-86.
Коростишівський педагогічний коледж імені І. Я. Франка: 145 років історії та традицій : збірник статей з історії навчального закладу / [упоряд.: В. М. Мороз, А. М. Демченко ; ред. Г. П. Мокрицький]. - Житомир : Волинь, 2014. - 346, [2] с. : іл., фото. - (Історія трудових колективів Житомирщини ; кн. 25).
Коростишівський район // Книга пам'яті України. Переможці : учасники бойових дій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн, які повернулися до мирної праці, нині проживають або померли на території області. - Житомир. - 2011. - Т. 2. - С. 587 - 656.
Коростишівський район // Книга скорботи України. Житомирська область: [іст.-мемор. вид.]. - Житомир , 2003. - Т. 1. – С. 559-646.
Коростишівський район // Книга пам'яті України. Житомирська область. – Житомир, 1993. - Т. 5 - С. 536-549.
Костриця М. Ю. Коростишівський район // Житомирщина туристична : краєзнавчі нариси / М. М. Костриця, М. Ю. Костриця. – Житомир, 2009. - С. 328-345 : фото.
Лісовський, А. Густав Олізар: повернення на батьківщину / А. Лісовський // Волинь-Житомирщина : іст.-філол. зб. з регіон. проблем. - 2000. - N 4. - С. 169-172.
Мокрицький Г. П. Коростишів, місто // Цікава Житомирщина : ілюстрована туристична енциклопедія: у 4-х т. / Г. П. Мокрицький. – Житомир. - 2011. –Т.1. –С. 915-275.
Олізари. Давнє минуле міста. // Слід на землі / Степан Давидюк. - Житомир, 2008. - С. 6-13.
Слівінський, В. М. Назва Коростишева: що за нею? / В. М. Слівінський // Матеріали міжнародної науково-краєзнавчої конференції "Актуальні проблеми географії, екології, історії Великої Волині", 2004 р. : AKADEMIA на пошану доцента Миколи Юхимовича Костриці (до 60-річчя від дня народження). - Житомир, 2004. - С. 291-293.
Слівінський, В. М. Коростишів і коростишівці на початку ХХ століття: худож.-докум. нарис / В. Слівінський. - Коростишів : [б. в.], 2005. - 47 с.