Федотюк Петро Кузьмович

06.08.1942–07.08.2008

Дитинство і юність Петра Кузьмовича Федотюка пройшли на Поліссі. Народився він 6 серпня 1942 року в с. Літки Лугинського району на Житомирщині в родині службовця. Краса поліської природи, неповторні краєвиди назавжди заронилися в юнакове серце і відгукнулися в його творчості.

Навчався спочатку в Літківській семирічці, потім в Лугинській середній школі. Тоді ж у районній газеті «Радянська перемога» було надруковано кілька його віршів.

Після школи юнака звабила романтика мандрів. Працював на спорудженні доменної печі у Жданові (нині Маріуполь), целюлозно-картонному комбінаті в Астрахані, побував у геодезичній експедиції в Каракумах, трудився на цілині. Перш ніж започаткувати свою літературну працю, П. Федотюк пройшов чималий трудовий шлях. Усе побачене глибоко осмислив і перевтілив у художніх образах.

Закінчивши у 1971 році журналістський факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка, П. Федотюк працював журналістом у ряді районних та обласних газет на Житомирщині, на радіо, в журналі «Людина і світ».

Автор більше двох десятків книг прози та поезії, сотень нарисів, публіцистичних статей, студій про мову. Видав дві збірки сатири і гумору «Нічого робити» (1994) та «Якби мені грошей» (2000). Представляв Україну в збірнику сатири країн Центральної та Східної Європи «Кінь, що розмовляє по по-польськи», який вийшов у 1998 р. у голландському місті Утрехті. Працював у багатьох друкованих виданнях Житомирщини й України, в тому числі й у «Літературній Україні». Поет, прозаїк і культурний діяч Петро Федотюк зробив значний особистий внесок у розвиток української мови. За внесок у чистоту та культуру української мови удостоєний Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2003) за етюди про рідне слово «Добродії та лихочвори» та Міжнародної премії в царині сатири імені Алеко Константинова (Болгарія, 1982) та ім. Івана Сміхована (Дніпропетровськ, 2003).

Окремими виданнями виходили книги «Гуси далекого берега» (1972), «Сонце над барханами» (1976), «Кар’єр» (1981), «Ловец птичьих голосов» (1983), «Вікнами до сонця» (1986), «На грішній землі» (1989), «Петрів хрест» (1991), «Зелена шибениця» (1993), «Нічого робити» (1993), «Якби мені трохи грошей» (2000), «Добродії та лихочвори: етюди про рідну мову» (2005) та інші.

У творчій манері письменника є одна досить примітна риса: він умів у невеличкому творі змалювати людську долю. Кожною новою книгою Петро Федотюк прагнув дедалі глибше проникати в людські характери. Він веде читача у світ романтики, шукає корені добра і зла, людської краси і жорстокості.

Помер письменник 7 серпня 2002 р. Похований у рідних Літках на Лугинщині. 2018 року за ініціативи депутата Літківської сільської ради Михайла  Манька на честь письменника в с. Літки було відкрито меморіальну дошку.