Олізар Густав

3.05.1798–2.01.1865

Олізар Густав-Генрик-Атаназі Пилипович – польський поет, мемуарист, граф, київський губернський маршалок дворянства народився 1798 року в м. Коростишеві. Походив із древнього українсько-шляхетського роду, відомого ще з ХV століття, який спольщився в ХVІ ст.

У коростишівському будинку батька, Пилипа Нереуша, завжди знаходили притулок і підтримку репресовані після повстання Т. Костюшка поляки. Вишукана картинна галерея, багатий родовий архів та бібліотека притягували до Коростишева визначних діячів громадського, духовного та культурного життя минулого століття. Це вплинуло на формування політичних поглядів та літературних смаків майбутнього поета та громадського діяча.

Навчався в Житомирській гімназії. 1808 р. батько віддав Густава до Кременецького ліцею, започаткованого Т. Чацьким, громадським діячем і директором цього ліцею. Але закінчити навчання хлопцю не судилось. Він їде до Італії з хворим батьком, де у 1814 р. одружується на придворній дамі сестри імператора графині Кароліні де Моло. 1816 р. дорогою додому з Італії батько помирає. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Поселяється спочатку в Кременці, а потім у Коростишеві. Шлюб виявився невдалим і подружжя розірвало стосунки. У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську і західноєвропейську літературу, набуває першого літературного досвіду: перекладає твори французького поета A. B. Арно, пише поетичні, художньо-публіцистичні твори. Дружні стосунки склалися у нього із відомими польськими літераторами того періоду: генералом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Саме Алоїз заохотив Густава до написання віршів і допомагав йому у цьому.

Г. Олізар стає членом масонської ложі в Дубно, а в 1821 р. обирається Волинським губернським маршалком, але вибори підтверджені не були. Того ж року він був обраним Київським губернським маршалком і займав цю посаду до 1825 р.

У 1823 р. Густав Олізар сватався до Марії Раєвської, отримав відмову від генерала М. М. Раєвського, обумовлену різним віросповіданням і національністю. Знайомство з Марією Раєвською справило незабутнє враження на графа і їй він присвятив цикл творів інтимно-філософської лірики, а в Коростишівському парку її ім’ям назвав одну зі скель.

Густав залишає Правобережжя, усамітнюється в новопридбаному кримському маєтку «Артек», де оселився на своїй дачі «Кардіатрікон». Тут його відвідують О. С. Грибоєдов, А. Міцкевич та інші. А. Міцкевич присвятив другові сонет «Аюдаг».

Під час повстання декабристів граф допомагає повстанцям – за що майже рік відсидів у Петропавлівській фортеці. Зазнав він арешту і за співчуття польським повстанцям 1831 року. Повернувшись із заслання, Густав Олізар починає активно дбати про Коростишів – зводить тут кілька нових будинків, прикрашає свій палац полотнами старовинних і сучасних художників, збирає бібліотеку, пише спогади і ліричні поезії. Саме його старанням у місті з’являється пансіонат «на водах» і розкішний парк – один із найкращих для свого часу. Тоді ж був знайдений і поставлений на одній зі скель біля міста давньослов’янський ідол, відомий як кам’яна жаба.

Пізніше, мешкаючи переважно в Коростишеві, сприяв розвитку освіти, охорони здоров’я, сільського господарства, промисловості в краї. У 1830 р. вдруге одружився – на Жозефіні Ожаровській. Під час польського повстання 1830–31 рр., у якому брав активну участь його брат Нарциз, був висланий разом із дружиною до Курська. В 1832 р., повернувшись із заслання, він відразу виїздить до Італії.

У 1837 р. відкриває в Коростишеві один з найперших у Південно-Західному краї водолікувальний заклад. Як член Московського товариства сільського господарства, розводить у Коростишеві квітник, слава якого дійшла до Парижа. При Коростишівському костьолі створює школу для дітей селян і міщан, учителем при якій служив його син Карл. Навчання велося польською, російською й українською мовами.

40-ві роки минулого століття – це найбільш активний період творчості Олізара. Підсумком всього життя стали його знамениті “Мемуари”, що побачили світ уже, на жаль, після смерті автора (Львів, 1892).

В 1863 р. Г. Олізар за станом здоров’я від’їздить  до Дрездена, де ще в 1850 р. купив будинок. 2 січня 1865 р. Г. Олізар помирає.

Сьогодні Густава Олізара вважають видатним польським поетом та громадським діячем Правобережної України. Олізар приятелював із багатьма польськими та російськими письменниками, але найбільш близькими за духом були А. Міцкевич, О. Грибоєдов, Оноре де Бальзак, у якого він був свідком на вінчанні з Евеліною Ганською в костьолі Св. Варвари у Бердичеві. Міцна дружба пов’язувала Густава Олізара з О. Пушкіним, який присвятив йому вірш «Графу Олізару» (1824), а також кілька поезій на тему дружби народів.

Можна з упевненістю сказати, що Г. Олізар – це видатний син польського та українського народів другої половини ХІХ століття.

Житомирський поет Валентин Грабовський видав книжку перекладів українською мовою поезій Г. Олізара. У травні 1999 р. на батьківщині видатного поляка в м. Коростишеві відкрито пам’ятник славетному земляку (скульптор В. Рожик).