Ємільчине

Ємільчине (до кінця 19 ст. – Межирічка) – селище міського типу, адміністративний центр Ємільчинського району. Розташований на березі річки Уборть (притока Прип'яті), в 22 км від залізничної станції Яблунець, центр Ємільчинської селищної ради, до складу якої входять села Горбово, Здоровець і Руденька. Населення 7 120 осіб (2009 р.). До 1944 року вживалась назва Емільчине, тепер – Ємільчине.

Поблизу села Горбового виявлено поселення епохи неоліту на території Ємільчиного – давньоруські кургани (X-XII ст.). Межирічка вперше згадується в актових книгах Житомирського міського уряду під 1585 роком як маєток К. Острозького. У XVII ст. селом володіли магнати Любомирські. Важке економічне становище призводило до частих виступів селян. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. вони поповнили Звягельский полк і в його складі громили ненависних панів. Після Андрусівського перемир'я 1667 р. Межирічка, як і все Правобережжя, залишилася під владою Польщі. Після возз'єднання Правобережної України з Росією Ємільчине з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Після Вітчизняної війни 1812 року воно перейшло у власність російського поміщика Уварова. У селищі зберігається меморіальний комплекс родини Уварових. Садиба графа (зруйнована на сьогодні) була розташована на вулиці, що веде до села Середи. Уварови проживали влітку в Ємільчиному, а взимку в Санкт-Петербурзі. Граф пожертвував кошти на спорудження церкви (знищеної в 30-х роках XX століття). Також він виділив гроші на розбивку парку, який частково зберігся донині. Граф помер до революції 1917 року і похований на християнському кладовищі в Ємільчиному. В період розкладу феодально-кріпосницьких і зародження капіталістичних відносин у Межирічці виникають промислові підприємства. В 20-х роках 19 ст. поміщик Уваров збудував тут фарфоровий завод, на якому майстри-кріпаки виробляли фарфор «люкс». Діяли кілька млинів. У той час містечко стає одним із центрів торгівлі продуктами сільського господарства та виробами кустарів на Волині. Двічі на рік в селищі відбувались ярмарки. У 1888 році в Ємільчиному діяли суконна фабрика, смолокурня, винокурний і найбільший на Волині чавуноливарний заводи. Руду доставляли з розташованого неподалік урочища Рудіще. На околиці міста добували мергель, виготовляли поташ і різні вироби з дерева. Поташ продавали в Бресті і Гданську. Значне місце у вивозі займав ліс. Медичне обслуговування здійснювала дільнична лікарня на 10 ліжок, відкрита в 80-х роках XIX ст., де працювали лікар і акушерка. Ліки виробляла невелика приватна аптека. З 1873 року діяло двокласне сільське училище.

В роки Першої світової війни та після Жовтневого перевороту під час Громадянської війни селище переходило з рук в руки. Населення потерпало від грабежів і погромів. У 20-ті роки життя поступово налагоджувалось. З 7 березня 1923 року Ємільчине стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів – Ємільчинського. В період сталінських репресій у 1937-1939 рр. в селищі репресовано 86 осіб, з яких 36 розстріляно. Напад нацистської Німеччини перервав мирне життя. З 2 липня 1941 по 3 січня 1943 рр. Ємільчине перебувало під нацистською окупацією. З січня 1944 року війська 1-го Українського фронту остаточно звільнили Ємільчине. На фронтах Другої світової війни і в партизанських загонах проти гітлерівців воювало 638 ємільчинців. 262 особи загинули смертю хоробрих. На згадку про них встановлено обеліск Слави. В післявоєнні роки відбудовувалось народне господарство. Вже через рік після визволення повністю відновили роботу підприємства місцевої промисловості, МТС, колгоспи, магазини, школа, клуб, лікарня. В 50-ті роки змінився загальний вигляд Ємільчиного, з 1957 року містечко віднесене до категорії селище міського типу.

Сьогодні в економіці Ємільчинського району провідне місце належить сільському господарству. Рослинництво переважно зернового, тваринництво – м'ясо-молочного напряму. Розвинуте садівництво, харчова промисловість. У районі 6 промислових підприємств. Провідними підприємствами є три заводи: хлібо- масло- та льонозавод. Виробництвом цегли займається одне підприємство, добуванням граніту – дві виробничо-комерційні фірми. Ємільчинський держлісгосп постачає за кордон лісопродукцію. В районі створено ряд заказників. Серед них – Забарзький та Часниківський (гніздування чорного лелеки) – заказники загальнодержавного значення, а також місцевого значення – Будки, Даньов, Поломи, Старі Гарти, Юзеховка, Липова ніч, Ольгино, Сич, Токов мох, Вовчі острови, Телячий мох.

Діють 37 колгоспів, 2 радгоспи, 9 промислових підприємств. Населення обслуговують 78 медичних закладів. У загальноосвітніх школах навчається 14 648 учнів. Діють музична школа, два Будинки піонерів. Культурно-освітню роботу ведуть 22 Будинки культури, 37 клубів, 125 бібліотек. Функціонують Ємільчинський краєзнавчий музей, три сільські музеї. Є 22 пам’ятки археології, 142 пам’ятники історії та культури. Серед пам’яток архітектури – церква св. Парасковії у с. Рясне (дерев’яна, 1771) та Вознесенська церква у с. Велика Цвіля (1761). У районі розміщується ряд фортифікаційних споруд часів Другої світової війни (Ємільчинський опорний пункт). Окрасою Ємільчиного є старовинний парк.

Уродженцями району є письменник Н. Тихий, доктор біологічних наук А. Кучко (смт Ємільчине). Письменник Василь Шевчук (с. Бараші), поетеса Т. Майданович (Таран) та письменник Д. Окийченко (с. Андрієвичі), письменник В. Виговський (с. Жужель), співачка, народна артистка України, Герой України Н. Матвієнко (с. Неділище), доктор філософських наук, ректор Житомирського державного університету імені І. Франка П. Саух (с. Симаківка).

 

 

 Література:

 

85 років Ємільчинському району. - Ємільчине : [Ємільчинська районна державна адміністрація], [2014?]. - 6 с. : іл., фото, карти.

Ємільчино, містечко, райцентр // Цікава Житомирщина : в 4 т. : ілюстрована туристична енциклопедія / Г. П. Мокрицький. - Житомир, 2011. – Т. 1. - С. 165-170 : фото.

Ємільчинський район // Цікава Житомирщина : в 4 т. : ілюстрована туристична енциклопедія / Г. П. Мокрицький. - Житомир, 2011. – Т. 1. - С. 171-207 : фото.

Ємільчинський район // Житомирщина туристична : краєзнавчі нариси / М. М. Костриця, М. Ю Костриця. - Житомир, 2009. - С. 153-154 : фото.

Ємільчинський район // Книга скорботи України. Житомирська область. - Житомир, 2002. - Т. 1. - С. 397-445

Ємільчинський район // Книга пам’яті України. Житомирська область. - Житомир, 1994. - Т. 3. - С. 514-739.

Ємільчинський район // Книга пам'яті України. Переможці: учасники бойових дій Великої Вітчизняної і Другої світової воєн, які повернулися до мирної праці, нині проживають або померли на території області. - Житомир, 2010. Т. 2. – С. 49-224.

 

Костюшенко, В. А. Ємільчинщина: Історичний нарис / В. А. Костюшенко. - Житомир : [ЖДУ ім. І. Франка], 2007. - 100 с. : іл.

 

Лутай М. Є. Історія сіл і населених пунктів Ємільчинського району Житомирської області / Майя Лутай. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. - 248 с. : карти.

 

Символіка сучасної Ємільчинщини / авт. ідеї  та упоряд. О. В. Ващук , П. В. Скиба. - Новоград-Волинський : НОВОград, 2014. - 103, [1] с. : іл.30.00 грн

Видання доступне також в електронній формі.

 

Яценко, В. Й. Володіння графа Уварова: докум.-іст. повість/ Володимир Яценко. - Новоград-Волинський : НОВОград, 2008. - 68 с. : іл., карти.

 

Яценко, В. Й. Жива криниця: Пам'ятні місця. Рідна природа / Володимир Яценко. - Новоград-Волинський : НОВОград, 2005. - 208 с. : іл.

Рік утворення: 
1585
Населення: 
7,120