Коростенський район

Коростенський район — адміністративно-територіальна одиниця у Житомирській області, районний центр – місто Коростень. Населення становить 27 190 (на 29.03.2016). Площа району 1 735 км². Утворено 1923 року. Коростенський район розташований в північній частині Житомирської області. Межує із заходу з Ємільчинським, Лугинським районами, з півдня – з Володарськ-Волинським, з півночі – з Овруцьким та Народицьким районами, зі сходу – з Малинським районом. На території району знаходиться 108 населених пунктів. Головні річки – Уж та Ірша (басейн Дніпра).

Структурно Коростенський район можна поділити на три частини: північна частина – лісова, у східно-західній частині розташовано 10 кар'єрів, у селі Лісівщина – рудник, південна частина теж лісова. Географічне положення і геологічна будова дозволяють району домінувати в каменедобувній та каменеобробній промисловості не тільки в Житомирській області, але й в Україні. Мінерально-сировинний потенціал представлений більш як 30 родовищами різних корисних копалин, це – декоративний облицювальний камінь, будівельні піски, керамічні плити для будівельної промисловості. На території району зосереджена третя частина щебеневої сировини області, на базі якої створено значні виробничі потужності. Запаси декоративно-облицювального каменю (граніту, лабрадориту, габро) практично не обмежені. Розвідані поклади гранітів та лабрадоритів становлять 37 процентів запасів області.

Миколаївська церква в с. Межирічка 1772р.Територія, яку займає район, з давніх-давен заселена людиною, про що свідчать археологічні пам'ятки епохи палеоліту. Стоянки цієї епохи виявлені на території Коростеня та поблизу Чигирів. Епоха неоліту (8-5 тис. років тому) представлена стоянками первісних людей в Коростені, Поліському, Ушомирі, Новаках, Шершнях, Каленському, Грозіно. 5-4 тис. років тому, в мідному віці, на території краю зароджується землеробство, про що свідчать знахідки залишків зерна в похованнях поблизу Бехів та Васькович. В другій половині II тис. до н.е. місцеве населення переходить до осідлого способу життя. Залишки матеріальної культури свідчать про те, що скотарство та землеробство стають домінуючими. В V-VII ст. на території краю група племен в басейні річки Уж об'єдналися в племінний союз – древлянське плем'я. Наприкінці VIII ст. приблизно в межах Житомирської області у древлян виникає князівство, центром якого стає Іскоростень. На середину X століття це вже було місто-фортеця, неприступне для ворогів. Після трагічних подій 945-946 років древлянська земля потрапляє в залежність до Київського князівства, і в 970 році київський князь Святослав садить свого сина Олега княжити в древлянській землі. В 988 році, після проведення адміністративної реформи князем Володимиром, племінна автономія Древлянської землі була ліквідована і управляти нею прибув старший син Володимира Святослав. В часи правління Ярослава Мудрого древлянщиною управляли його намісники, а пізніше знову спадкоємці київських князів. Після спустошливого набігу монголо-татар в 1240 році у нашому краї встановилося панування монгольських баскаків. В кінці ХIII ст. "Деревьские земли" були приєднані до Литовського князівства. В адміністративному відношенні коростенський край було підпорядковано Овруцькому повіту Київської землі і називався "Завшська волость". В 1471 році волость стає володінням Польсько-Литовської держави під орудою овруцьких старост. В XVI ст. землі краю в основному були роздані польськими королями у володіння магнатів Немиричів, Тишкевичів, Суринів та ін. Після Люблінської Унії 1669 року Коростенщина в складі Овруцького повіту увійшла до Речі Посполитої. Під час визвольної війни 1648-1654 років місцеве населення брало активну участь у визволенні краю від польської шляхти. Проте вже в 1667 році після Андрусівського перемир'я край знову відходить до Речі Посполитої з адміністративним підпорядкуванням Київському воєводству. В 1793 році під час другого поділу Польщі і приєднання Правобережної України до Росії край входить до Із'яславського намісництва, а з 1797 року – до Волинської губернії Овруцького повіту, а частина – до Київської губернії Радомишльського повіту. На початку XIX ст. на території сучасного краю було утворено три волості – Ушомирську, Іскоростенську та Татарновицьку, а кілька сіл відносились до Чоповицької волості. Після лютневої 1917 року революції в Росії у краї встанов